My blog.: червня 2015

Методичні рекомендації до проведення заходів,присвячених 19-ій річниці Конституції України 1. Забезпечити належне святкове оформлення вулиць, площ, подвір’їв шкіл з використанням державної символіки. 2. Організаційно забезпечити проведення урочистих та меморіальних заходів, приурочених 19-й річниці Конституції України, за участі представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, інституцій громадянського суспільства, діячів науки та культури. 3. Організувати у закладах освіти області покладання корзин та квітів до пам’ятників, пам’ятних знаків видатним діячам українського державотворення. 4. Здійснити організаційно-методичний супровід проведення в закладах культури, закладах для дітей та молоді інформаційно-просвітницьких заходів, зокрема: конференції, «круглі столи», лекції, демонстрація фільмів, виставки фото- та архівних документів, інших матеріалів, спрямованих на роз’яснення значення норм Конституції України у становленні демократичної держави, на формування правової культури, виховання громадянської свідомості та поваги до Основного Закону України. 5. Організувати в обласних закладах освіти показ хронікально-документальних фільмів, присвячених подіям, що пов’язані із здобуттям Україною незалежності та прийняттям Конституції України. 8. Сприяти широкому висвітленню на шкільних сайтах, у засобах масової інформації шкільних, районних освітніх заходів з відзначення Дня Конституції України, організації відповідних тематичних виступів науковців та лідерів громадсько-політичних об’єднань. 9. Організувати проведення у навчальних закладах області конкурси малюнків, вікторини з даної тематики. Орієнтовна тематика просвітницьких заходів, спрямованих на формування правової культури, поваги до Основного закону України, усвідомлення його ролі в українському державотворенні, отримання знань про конституційні права, свободи та обов’язки, знань з історії та розвитку вітчизняного конституційного права і діяльності видатних правників у даній сфері. Виховні години: «Конституція України як Основний Закон держави»; «Країна, в якій я живу»; «Люби і знай свій рідний край»; «Державна символіка. Конституція України». Лекції: «Громадянське суспільство – гарантія дотримання прав людини»; «Гуманістична мораль у громадянському суспільстві»; «Конституційні права, свободи та обов’язки»; «Роль Конституції України в українському державотворенні». Круглі столи: «Конституція України для молоді»; «Я – громадянин і патріот держави»; «Право, обов’язок, свобода й відповідальність». Диспути: «Що ти знаєш про Конституцію України?»; «Відповідальність за свої вчинки»; «Культура політичної дискусії». Ділові ігри: «Конституція України та Конвенція ООН про права дітей»; «Суспільство і людина»; «Славетні історичні постаті України». Усні журнали: «Права людини з часів Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави»; «Конституція Пилипа Орлика»; «Період відродження національної держави(1917-1920р.р.)»; «Конституції 1919,1929,1937,1978р.р.»; «Новітній конституційний процес в Україні»; До 19-ї річниці прийняття Конституції України (інформаційно-роз’яснювальний матеріал) Коли народ багато знає, ним важко керувати Лоа - Цзи 28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, прийняла Основний Закон України - Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства. Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень. Історія українського Конституційного процесу Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди». У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів. У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки конституції республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького (1827) та більш докладний проект Конституції України під назвою «Вольный союз». Його розробив у 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов. Значно радикальніший проект Конституції України опубліковано у вересні 1905 р. у першому числі часопису Української народної партії «Самостійна Україна» під назвою «Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського». Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з 9-ти земель. Реальний конституційний процес в Україні розпочався з поваленням самодержавства та організацією Української Центральної Ради. Визначними документами даного періоду були І універсал Української Центральної Ради від 23 червня 1917 р., ІІ універсал від 16 липня 1917 р., ІІІ універсал від 20 листопада 1917 р. та ІV універсал від 22 січня 1918 р., а також Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка була прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Новий етап конституційного розвитку України розпочався з 1919 р. після падіння Директорії і встановлення радянської влади. Перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) була прийнята 10 березня 1919 р. III Всеукраїнським з’їздом Рад. В ній містилися основні постанови про організацію УСРР як диктатури пролетаріату, визначалися завдання радянської влади та її організація в центрі й на місцях, а також наводилася Декларація прав і обов'язків народу України. В подальшому у зв’язку зі створенням у 1922 р. Союзу РСР та прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень 1924 р.) XI Всеукраїнським з’їздом Рад 15 травня 1929 р. була прийнята друга Конституція УСРР. Згідно з нею до складу України з 1924 р. увійшла Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, яка також мала свою конституцію. Третя Конституція УРСР була затверджена XIV Всеукраїнським з’їздом Рад у 1937 р. згідно з Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. Четверта Конституція УРСР була прийнята 20 жовтня 1978 р. позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР згідно з новою Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 р. Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який отримав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р.Поряд з прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були: • підготовка кількох нових проектів Конституції України; • створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, що протягом 1991-1996 рр. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України; • укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України Конституційного договору, який діяв до прийняття нової Конституції України. Від часу прийняття чинного Основного Закону в Україні неодноразово пропонувалося внести зміни до нього. Зокрема, рішенням всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р. передбачались такі зміни до Конституції, як обмеження депутатської недоторканості, перетворення парламенту на двопалатний і зменшення кількості народних депутатів та розширення підстав для дострокового припинення повноважень парламенту. Згодом Президент України ініціював нову конституційну реформу, яка передбачала внесення змін до Конституції України щодо повноважень парламенту і Президента України у формуванні уряду, стосовно виборів та з інших питань. Пропозиції пройшли всенародне обговорення та дістали загальне схвалення. Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року. 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року. 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року. 1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року. Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року. 19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року. Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року. Таким чином, з 6 жовтня 2013 року діє Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV, зі змінами, внесеними згідно із Законами №2952-VI від 01.02.2011 «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та №586-VII від 19.09.2013 «Про внесення змін до статті 98 Конституції України». 21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон №742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».Наступного дня, враховуючи, що цей Закон не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII». Таким чином, від 22 лютого 2014 року є чинними на території України положення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII. 1 березня 2014 року Закон №742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента О.Турчинова, тому він набув чинності 2 березня 2014 року. 20 травня 2014 року народні депутати України на засіданні Верховної Ради ухвалили Проект Постанови №4904 про Меморандум миру та злагоди, у якому закріплені основні зміни до Конституції України. В Меморандумі зазначається, що Верховна Рада України забезпечить невідкладне проведення конституційної реформи, в основу якої буде покладено децентралізацію державної влади, що передбачає: • закріплення статусу України як парламентсько-президентської республіки та встановлення балансу влади між усіма її гілками на центральному та місцевому рівнях; • забезпечення повноважень регіонів необхідними фінансовими ресурсами за рахунок встановлення справедливого розподілу доходів бюджетів; • проведення широкомасштабної судової реформи з метою гарантування прав громадян на чесний і справедливий суд та закріплення незалежності судової системи; • проведення реформи правоохоронних органів та прокуратури з метою забезпечення прав і свобод людини, безпеки громадян і відновлення довіри до правоохоронної системи, зокрема, шляхом ліквідації функцій загального нагляду у прокуратури; • боротьбу з корупцією на всіх рівнях державної влади. Створення Національного антикорупційного органу України з широкими повноваженнями для здійснення контролю за діяльністю чиновників. Прийняття Конституції України. Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України. Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень. Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти. Історичне значення Конституції 1996р. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. 3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему. Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості. Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій. Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави. Історичне значення Конституції 1996 року • Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, яка стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу. • Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. • 3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико-економічну систему. • Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості. • Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій. • Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави. Р.Іваничук «Орда» (уривок із роману) Повернувся Орлик до Карлополіса і спитав короля, де ж та турецька армія, що мала доперти до кордонів Польщі, де шведське військо, що повинно було вийти з Померанії; король же спитав у гетьмана, де ж Мазепин скарб, за який Войнаровський мав, на випадок походу, закупити у Франції зброю… «Ось де», – показав Орлик на козацький базар за наметами і бурдеями: там товпилися турки, татари й усюдисущі вірмени, купуючи в запорозьких лицарів похідні обладунки, щоб козацтво мало за що з’їсти тарані й випити оковитої за колишні перемоги. Безнадія й нехіть до життя огорнули Єпіфанія на вид цих торгів, галасу та прихвалювання товару. Якийсь нетяга скручував шаблю з дамаської сталі в колечко, відпускав, і вона випорскувала в повітря з дзвінким зойком; козак прицмокував, а гомілатий турок брав шаблю в руку, змахував нею, перерубуючи кінську волосину, потім забирав собі, погордливо кидаючи на козацьку матню срібну монету. Інший козак клацав язичком пістоля й прицілювався в яструба, що ширяв у зеніті, заладовував кулю, насипав пороху і стріляв – яструб падав додолу, козак забирав монету й квапився на край базарного майдану до шинку, а там уже кружляв по колу поставець – то гармаші пропивали виторг за гармати: гуляй душа без кунтуша, раз у рік празник! Єпіфаній схопив голову в руки: та невже оце нині, сієї хвилини, завершує козацтво у безслав’ї свою славну історію? Все ж бо траплялося на козацькому віку: відбирали вороги в лицарів зброю, самі лицарі залишали її після погрому на полі битви, бувало, вибухали й летіли в повітря порожні бочки, ламалися в рукопашнях з найкращої сталі шаблі, але ж іще досі не продавав козак зброї – що ж він купить на позосталі після пропою гроші – ярмо?! Чернець спитав у підпилого козака, де курінь гетьмана; нетяга підозріло глянув на ченця в рудій циндрявій рясі: для чого тобі, обірванцю, сам гетьман, він у нас один, ми тільки те й маємо, що гетьмана, бо жолду дастьбіг і зброї вже нема, та є ще при гетьманові вольниця козацька! А хто ти такий, чи не московський, бува, шпигун, гей, та чи не по душу гетьмана прийшов звідкілясь? Ану, кажи, хто ти, гетьмана не віддамо, ми вже без зброї, та з головами, а без нього безголовими станемо… Нетяга сягнув рукою до пояса, де мала висіти шабля в піхвах; шаблі не було, гроші за неї вивітрювалися хмелем з козацької голови; гей-бо, танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком, а цибуля з часником, а дівчина з козаком! – пішов козак повзунком по майдану, приспівуючи: он, святий отче, хата під очеретом, там наш ясновельможний гетьман пенязі рахує, щоб нам уділити, піди до нього, може, й тобі ялмужну дасть! Єпіфаній стояв на порозі гетьманської світлиці й довго придивлявся, намагаючись упізнати в невисокому й марному обличчям чоловікові вірного побратима гетьмана Мазепи, що на вигнанні сам гетьманом став. Пилип Орлик у черкесці й високих ботфортах, з лисуватим тім’ям і зсутулений у плечах, стояв біля вікна і пригноблено дивився на базарний збрід. Повернув голову на скрип дверей; упізнавши Єпіфанія, показав рукою на лавицю, щоб присів; і подумав Єпіфаній, що Орлик так само тепер безсилий, як він колись у Батурині, і не може нічого вчинити, і не має сили та відваги вийти до міняйлів, щоб, як Христос, нагайкою розігнати їх у три шиї. Не може, бо козаки озлоблені програшем під Білою Церквою і союзом Орлика з ордою, що, відступаючи з України, потоптала в церквах святі дари й ікони, поробила в храмах стійла для коней, поґвалтувала дівчат, дітям головки порозбивала об стіни й покидала у вогонь, – козацтво, озвіріле спустошенням України від Росі до Дніпра, може розірвати свого гетьмана серед торжища на шматки. То знайшов цієї миті Єпіфаній в особі гетьмана спільника во грісі, і Пилип Орлик, гріх свій усвідомлюючи, підійшов до Єпіфанія, поклав руку на його рамено і сказав тихо, немов на змову зазивав: –Прости, отче, що скривдив тебе тоді словом: ніхто не знає сьогодні, як поведеться завтра… Тяжко нам стояти віч-на-віч з ордою. Але мусимо вистояти і віру в Бога у себе зберегти… Я присягав, коли мене іменували гетьманом, дбати о добрі отчизни, о її цілості, о розширенні прав та вольностей козацьких, скільки сил і способів маю. Ніхто не примусить мене втратити віру в будучність мого народу… Єпіфаній проникливо зазирнув у вічі гетьманові, дошукуючись у них впевненості, рівноцінної високим словесам, та побачив там тільки зневіри й смутку тінь, яку Орлик намагався погасити бадьорою річчю. Сказав: – Прости мені, ясновельможний, негідному тебе роззути, за слово, що повім. Ти склав присягу і вивчив її напам’ять, як спудей великодню віршу, і тримаєш її при собі відкупом за все, що чиниш. Задумаєш, звісно, справедливе діло, так коли воно обертається злом, ти захищаєшся тією присягою перед осудом і карою людською, немов щитом, і знаходиш у ній для своїх дій виправдання. Що ж робити мені, коли я не маю перед ким присягати, та й хто мене слухатиме, а діло, праведно мною задумане, обертається злом? Чи ж то не з доброго наміру вийшов я вранці на Гончарівський майдан у Батурині, а став помимо волі свідком і співучасником несусвітнього зла? Чи ж то хотів я своїм цілунком гетьмана вбити, чи бажав, щоб мій оклик, яким я зупинив Карла, спричинився до його фатальної рани?.. Немає мені прощення, мене осудить кожен. А про твою білоцерківську акцію, за якої покликана тобою татарська орда опустошила половину України, майбутні історики у своїх діяріях похвалу тобі запишуть за сміливий ризик. Чому я маю каратися за те, що бачив загибель п’яти тисяч люду, а ти не знаєш душевних мук, згубивши народу в десять разів більше? Гетьман люто зблиснув очима, та витримав його погляд Єпіфаній, бо впевнений був тепер у своїй правоті, і нітрохи не знітився від гордовитої Орликової мови, що прозвучала, як декламація спудея риторики: – Який би успіх чи невдачу мала наша нація, ми зазнали від своєї діяльності лише втіху, бо працювали для слави й величності батьківщини! – То чому ж ти, утішений своїм чином, боїшся вийти на базар до козаків, яким ти не дав жолду, і вони після твоєї праці для величності батьківщини спродують зброю разом зі своєю честю? Поник гетьман і довго мовчав, потім підвів голову і, дивлячись Єпіфанієві у вічі, мовив невпевнено, а сумнів, що забринів у гетьманській мові, вселяв більше до нього довіри: – Замість жолду я дав їм іншу цінність, вона сьогодні може здатися безвартісною, та з часом її вміст набиратиме все вищої проби і колись вивищить нашу націю серед народів… Я вірю в це, мушу вірити, бо, коли б стратив на те надію, – навіщо тоді моє гетьманство і мій труд?.. Я дав козакам і всьому українському народу найсправедливіший Закон – «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», за яким вони мають право судити навіть мене. Тому я й не виходжу до них, щоб згарячу, не втямивши глибинної суті Закону, не поквапилися застосувати його до мене, бо Закон мій – це не попуск сваволі, а визнання людської гідності… – Хочеш сказати, що заскоро дав їм свій Закон? – Може, й так… Але настане критична пора битви з деспотією, то мусить наш народ, ослаблений оружно, мати зброю, сильнішу за грубу силу темного деспотизму. Ця зброя, викувана споконвіків у надрах нашого народу, а нині втілена в Закон, діятиме пізніше. І неомильно… Голос гетьмана тужавів, тужавість витісняла сумніви, Єпіфаній піддався силі гетьманської логіки – Де в світі знайдеш ти нині такий Закон? Може, в Московії, що здобула свою едукацію в татаро-монгольській школі? У тій імперії, де божевільний від самовладдя цар Іван IV міг власними руками задушити митрополита Пилипа тільки за те, що той думав інакше, ніж цар? Чи, може, в Польщі, що й донині, на ладан дихаючи, все ще сповідує тевтонський абсолютизм? А я дав своїм демократичним Законом можливість нашій нації стати у повен зріст, дав право кожній особі самовизначитися і бути вільною від страху залежності. Бо тільки вільні люди зможуть створити вільну державу. Підготувала Сесик О.О., методист лабораторії виховної роботи та громадянської освіти ТОКІППО

My blog.

четвер, 11 червня 2015 р.

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання

четвер, 4 червня 2015 р.

ДПА - 2015

Методичні рекомендації до проведення заходів,присвячених 19-ій річниці Конституції України